«- СЛАВИТЕ ЛИ БОГА?..

«- СЛАВИТЕ ЛИ БОГА?..

- ДА ПЕЕМ ЛИ?..», питат сурвакарите , влизайки в двора на съселяните си от с Камчик, Одеска област.

Скільки разів ці питання чув кожен із нас на порозі свого будинку?

Народні традиції живуть доти, доки вони практикуються.

Коли ми відкриваємо двері маленьким "коледарам" або "сурвакарам", ми відкриваємо двері своєї пам'яті.

Це момент, коли зустричаються покоління: дідусі згадують своє дитинство, а онуки створюють фундамент для свого майбутнього...

В епоху цифрових технологій легко забути про те, хто ми і звідки прийшли. Однак є щось, що з віку до віку повертає нас до витоків — це народні свята. Вони є «генетичним кодом» культури, у якому зашифровано світогляд, цінності та історія наших предків.

Свято завжди було спільною справою. Воно стирало межі між особистим і громадським, змушуючи людей почуватися частиною єдиного цілого — народу. Через обряди, пісні та ігри від старшого покоління до молодшого передавалися знання про будову світу, про зміну сезонів та про моральні норми.

У ці святкові дні на вулицях та в будинках нашого села Камчик звучать дитячі голоси: діти співають старовинні пісні, бажають господарям здоров'я та благополуччя, а у відповідь отримують солодощі та гроші.

Іноді це помилково сприймають як забаву або «заробіток». Але для болгарського народу цей звичай — глибокий акт наступності та данина пам'яті предкам.

У народному розумінні ДИТИНА – ЦЕ СИМВОЛ ЧИСТОТИ ТА ОНОВЛЕННЯ! Й Коли діти приходять до будинку з привітаннями, вони приносять із собою «добру звістку» та благословення на весь наступний рік!

Солодощі та гроші – це не плата за виступ. Це ритуальний дар! Хазяїн вдома, обдаровуючи дітей, ніби дякує самій Долі за надію на процвітання.

Це своєрідний кругообіг добра: діти віддають свою енергію та побажання (духовне), а дорослі діляться плодами своєї праці (матеріальне).

Дякую нашим дітям за їхні чисті серця та дзвінкі голоси, а їхнім батькам за те, що не дають згаснути родовому вогню. Адже саме у цих простих піснях звучить голос усієї нашої Історії.

Поки що живі традиції, живий і народ. Звертаючись до своїх витоків через свято, ми знаходимо опору, яка допомагає нам впевненіше дивитися в майбутнє, розуміючи свою унікальність у багатоликому світі!

Ирина Стоянова,

с.Камчик